Немає вже тієї хати з перекошеними вікнами, із солом'яним дахом на х. Фролівка громадянина Пінського, в якій у лютому 1924 р. відкрили першу школу. Хоч нічого схожого в ній на школу не було: ані парт, ані зошитів.
Школа слугувала вчителю і за квартиру, і за приміщення для селян, котрі з великою увагою слухали голос першої вчительки на селі - М. Є. Туркової.
За рішенням сходки села школу було перенесено на х. Савівка не в кращу хату, що належала сиротам Линівиновим. Тут навчалися діти в чотирьох класах. Два класи до обіду, два - після обіду. Але місця було більше, бо біля цієї школи стояла стара клуня, котру за потреби перетворювали на клуб, в якому час від часу активісти села під керівництвом вчительки М. Є. Туркової давали концерти, ставили п'єси.
Нова хата так само слугувала і за школу, і за квартиру вчителя, і за читальню. Тут же, на комині печі, сохли дитячі вироби із глини. Серед хати стояло кілька напівпридатних стільців і поламаних ослонів, а на печі в кутку була «спальня» вчительки. У цьому приміщенні школа проіснувала до 1926 р. З 1926 р. до 1927 р, вона була в громадянки Т. К. Манжелій, яка тимчасово здавала хату в оренду. Хата була розділена навпіл грубою, а тому вже було дві класні кімнати. І лише в 1928-1929 рр. здано в експлуатацію приміщення чотирирічної школи, збудоване силами громадськості (нинішня контора колгоспу і клуб). Директором чотирирічки був О. О. Ланський. Пізніше школа виросла у семирічку, і в 1933 р. громадськість села відсвяткувала перший випуск чотирьох учнів 7-го класу, Учителями працювали С. Д. Дроваль, Н. Т. Самусь, І. С. Гейко, В. М. Ситник, В, Ф. Лисенко, В. Ф. Майченко.
У роки війни село було окуповане. Майно школи розтяти, дві класні кімнати розібрали, залишився лише фундамент. Без вікон, без дверей, з понівеченим дахом приміщення швидко стало аварійним. Після звільнення села 1944 р. одразу було відкрито школу. Усе населення села брало активну участь у відбудові приміщення. Зносили до школи хто що мав із меблів. Навіть дзвінок принесли.
У школі холод нестерпний. Писали на підвіконнях, замість зошитів використовували газетний папір. Навіть класних журналів не було.
У складі учнівського колективу вчилося багато молоді, яка пройшла крізь незгоди війни. Потяг до знань привів їх знову до класної кімнати, до рідної школи, щоб продовжити перерване війною навчання. До 7-го класу подали понад 70 заяв хлопці й дівчата різного віку. Голодні, холодні, напіводягнені йдуть учні до школи. Щороку 313 дітей наполегливо опановували основи наук.
І вчителі жили не в кращих умовах, ніж учні. Одержували по 500-700 крб на місяць (а пуд борошна коштував 600-700 крб, кілограм сала - 120 крб). Із 1944 р. вчителями працювали Г. Баглай, Т. М. Мороз, М. Д. Царенко, 3. А. Петрівська, О. Г. Голованенко, Т. М. Мороз, В. І, Се-вериненко, М. Л. Гаркуша, О, П. Дрига.
За повоєнний період школа випустила близько 700 учнів.
За ініціативи громадськості села і Героя Соціалістичної Праці М. Г, Лисенко було порушено клопотання перед Міністерством освіти і плановими органами про будівництво нового приміщення школи, бо старе було непридатне для навчання. Міністерство виділило 25 тис. крб, за які було куплено наочні посібники та різну літературу. 1954 р. зведено нову школу, позитивно оцінену державною комісією.
Йшли роки. З 1974 р. до 1980 р. Вікторівську школу очолював І, М. Балабан. До роботи приступив як справжній господар. Підтримує постійний зв'язок із Міністерством освіти та Київським державним університетом ім. Т. Г Шевченка, які надавали суттєву матеріальну допомогу школі. Молоді вчителі вивчали досвід старших, старші переймали ентузіазм у молодих.
За відмінне виконання Закону про загальне обов'язкове навчання дітей вчителя П. М. Дідковського і директора школи І. М. Балабана нагороджено значком «Відмінник народної освіти УРСР».
Упродовж останніх років Вікторівське НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів - дитячий садок» очолювали Т. Л. Ласкава, В. І. Шевченко. Нині директором освітнього закладу працює Л. Д. Шошина.