Історія школи

Немає вже тієї хати з перекошеними вікнами, із со­лом'яним дахом на х. Фролівка громадянина Пінського, в якій у лютому 1924 р. відкрили першу школу. Хоч нічого схожого в ній на школу не було: ані парт, ані зошитів.

Школа слугувала вчителю і за квартиру, і за при­міщення для селян, котрі з великою увагою слухали го­лос першої вчительки на селі - М. Є. Туркової.

За рішенням сходки села школу було перенесено на х. Савівка не в кращу хату, що належала сиротам Линівиновим. Тут навчалися діти в чотирьох класах. Два класи до обіду, два - після обіду. Але місця було більше, бо біля цієї школи стояла стара клуня, котру за потреби пе­ретворювали на клуб, в якому час від часу активісти се­ла під керівництвом вчительки М. Є. Туркової давали кон­церти, ставили п'єси.

Нова хата так само слугувала і за школу, і за кварти­ру вчителя, і за читальню. Тут же, на комині печі, сохли дитячі вироби із глини. Серед хати стояло кілька напівпридатних стільців і поламаних ослонів, а на печі в кутку була «спальня» вчительки. У цьому приміщенні школа проіснувала до 1926 р. З 1926 р. до 1927 р, вона була в громадянки Т. К. Манжелій, яка тимчасово здавала хату в оренду. Хата була розділена навпіл грубою, а тому вже було дві класні кімнати. І лише в 1928-1929 рр. здано в експлуатацію приміщення чотирирічної школи, збудова­не силами громадськості (нинішня контора колгоспу і клуб). Директором чотирирічки був О. О. Ланський. Пізні­ше школа виросла у семирічку, і в 1933 р. громадськість села відсвяткувала перший випуск чотирьох учнів 7-го класу, Учителями працювали С. Д. Дроваль, Н. Т. Самусь, І. С. Гейко, В. М. Ситник, В, Ф. Лисенко, В. Ф. Майченко.

У роки війни село було окуповане. Майно школи роз­тяти, дві класні кімнати розібрали, залишився лише фундамент. Без вікон, без дверей, з понівеченим дахом приміщення швидко стало аварійним. Після звільнення села 1944 р. одразу було відкрито школу. Усе населення села брало активну участь у відбудові приміщення. Зно­сили до школи хто що мав із меблів. Навіть дзвінок при­несли.

У школі холод нестерпний. Писали на підвіконнях, замість зошитів використовували газетний папір. Навіть класних журналів не було.

У складі учнівського колективу вчилося багато мо­лоді, яка пройшла крізь незгоди війни. Потяг до знань привів їх знову до класної кімнати, до рідної школи, щоб продовжити перерване війною навчання. До 7-го класу подали понад 70 заяв хлопці й дівчата різного віку. Голодні, холодні, напіводягнені йдуть учні до шко­ли. Щороку 313 дітей наполегливо опановували основи наук.

І вчителі жили не в кращих умовах, ніж учні. Одержу­вали по 500-700 крб на місяць (а пуд борошна коштував 600-700 крб, кілограм сала - 120 крб). Із 1944 р. вчите­лями працювали Г. Баглай, Т. М. Мороз, М. Д. Царенко, 3. А. Петрівська, О. Г. Голованенко, Т. М. Мороз, В. І, Се-вериненко, М. Л. Гаркуша, О, П. Дрига.

За повоєнний період школа випустила близько 700 учнів.

За ініціативи громадськості села і Героя Соціалістич­ної Праці М. Г, Лисенко було порушено клопотання перед Міністерством освіти і плановими органами про будів­ництво нового приміщення школи, бо старе було непри­датне для навчання. Міністерство виділило 25 тис. крб, за які було куплено наочні посібники та різну літературу. 1954 р. зведено нову школу, позитивно оцінену держав­ною комісією.

Йшли роки. З 1974 р. до 1980 р. Вікторівську школу очолював І, М. Балабан. До роботи приступив як справж­ній господар. Підтримує постійний зв'язок із Міністер­ством освіти та Київським державним університетом ім. Т. Г Шевченка, які надавали суттєву матеріальну до­помогу школі. Молоді вчителі вивчали досвід старших, старші переймали ентузіазм у молодих.

За відмінне виконання Закону про загальне обов'яз­кове навчання дітей вчителя П. М. Дідковського і дирек­тора школи І. М. Балабана нагороджено значком «Відмін­ник народної освіти УРСР».

Упродовж останніх років Вікторівське НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів - дитячий садок» очолювали Т. Л. Ласкава, В. І. Шевченко. Нині директором освітнього закладу пра­цює Л. Д. Шошина.

Кiлькiсть переглядiв: 282

Коментарi